178 років з дня народження Марка Кропивницького – українського драматурга, актора, режисера, композитора

Він – засновник першого професійного українського театру – Театру корифеїв. Кропивницький створив власну школу режисури і акторської майстерності. Серед учнів Марка Кропивницького – Ганна Затиркевич-Карпинська, Любов Ліницька, Ганна Борисоглібська, Іван Мар’яненко. Автор понад 40 п’єс.

Народився Марко Лукич у селі Бежбайраки на Кіровоградщині. Походив зі шляхетного роду. Батько Лука Іванович був управителем поміщицьких маєтків, людиною вкрай працьовитою. Мати Капітоліна зростала у родині колишнього кріпака. Вона була дуже обдарованою жінкою – мала чудовий голос, вміла грати на фортепіано, флейті та інших музичних інструментах. Попри це, на відміну від Луки, була доволі легковажною. Коли Маркові було п’ять років, вона кинули родину та втекла з гусарським офіцером. Так Кропивницький та його менша сестра Ганна стали напівсиротами.

Лука Іванович через деякий час викупив з кріпацтва няньку своїх дітей, взяв її за жінку. Воно просто жили разом, бо офіційно зійтися не могли. Лука продовжував багато працювати, а мачуха пристрастилася до пляшки, стала випивати та водити інших чоловіків додому. Діти росли фактично на вулиці – негодовані, без нагляду та догляду. Їхніми кращими друзями були діти кріпаків, тому й виросли вони простими та не пихатими.

Вже у 8 років Марка віддали на навчання. Начався він у різних школах, найбільш системну освіту отримав у Бобринцях. Там сталася доленосна зустріч для Кропивницького – з театром. Через деякий час дядько Марка Микола Дубровинський разом зі своїм товаришем організував у Бобринці театральний гурток, до якого залучив і небожа.

Виявилося, що саме театр – його головне призначення. Кропивницький починав як актор, потім – режисер, потім – композитор. Він умів робити все, що пов’язано з театром і робив це досконало. Він був геніальним на сцені та поза нею і знав, як передати п’єсу глядачу так, аби він закохався у театр. Одного разу театр Садовського виступав із гастролями у Петербурзі. Вражений виставою імператор Олександр II запропонував Кропивницькому грати в Імператорському театрі. На що він відповів:
«Не потрібно мені ні срібла, ні золота, ні слави, ні пошанівок… Зрадити моєму народові, піти у найми тут «власть предержащим», які мову нашу не визнають, хочуть знищити?! Ніколи! Краще буду працювати на користь милій моїй Україні на повну, Богом дану мені силу, а там вже нехай цінують все, що я залишив»….

А залишив він по собі справжній скарб – перший український професійний театр. Впродовж багатьох років він був одним iз головних джерел культурного відродження для українців. Кропивницький грав у справжніх українських п’єсах для своїх глядачів і за життя втілив понад 500 ролей. Це були справжні шедеври.

Востаннє Марко Лукич виступив 1910 року в Києві. Він декламував свого улюбленого Шевченка - його твір «Чернець». Опісля – поїхав в Одесу. Там мала відбутися чергова вистава, аж раптом Кропивницькому стало недобре. Виставу довго не починали, переповнений зал хвилювався. Щоб заспокоїти глядачів, Марко Лукич вийшов на авансцену, вибачився і, посилаючись на недугу, сповістив, що грати не зможе. На другий день він вирішив повернутися додому, але дорогою помер. Йому було 69 років.