Тарас Шевченко — основоположник і найвидатніший творець нової української літературної писемної мови

 У Шевченкових віршах «мова наша зробила великий поступ, що його звичайно робить спільними зусиллями народ та ще й упродовж довгого часу» (П. Куліш).

Справді, Кобзар показав найглибше знання багатств української мови, зокрема її лексичної синоніміки. Він використовував різноманітні синоніми передусім народної мови, за допомогою яких передавав найтонші відтінки думок і почуттів.

Найширше у творах Шевченка представлена дієслівна синоніміка. Великий синонімічний ряд групується, приміром, навколо дієслів ГОВОРИТИ — КАЗАТИ:

Сміються та лають

Кляту шляхту.

Хто БАЛАКА,

Хто кобзаря слуха.

***

«Тату! — БЕЛЬКОТАЛИ, —

Тату, тату... ми не ляхи!

Ми...» — та й замовчали.

***

Як кинеться по улицях,

Та й давай місити

Недобитків православних,

А ті голосити

Та ВЕРЕЩАТЬ

***

А парубки копиці клали,

Та, знай, на сонце позирали,

Та нісенітницю ВЕРЗЛИ,

***

Мов яблучко у садочку,

Кохалась дитина.

І ГОВОРИТЬ уже стало,

І вчила княгиня

Тілько «мамо» ВИМОВЛЯТИ,

***

Чого ти плачеш, ідучі,

Чого ВОРКУЄШ уночі,

Моя голубко сизокрила?

***

Либонь, уже десяте літо,

Як людям дав я «Кобзаря»,

А їм неначе рот зашито,

Ніхто й не ГАВКНЕ, не лайне,

Неначе й не було мене.

***

…І всі мови

Слав’янського люду —

Всі знаєте. А своєї Дастьбі…

Колись будем

І по-своєму ГЛАГОЛАТЬ…

***

Свої люде — як чужії,

Ні з ким ГОВОРИТИ…

***

Ще треті півні не співали,

Ніхто нігде не ГОМОНІВ,

Сичі в гаю перекликались,

Та ясен раз у раз скрипів.

***

Громада глухо присягає.

Заприсягла. Питає суд:

«Тепер скажіте, християни,

Хто отруїв його?» ГУДУТЬ,

Мов стиха дзвони.

***

Елькан ДЖЕРКОЧЕ на всіх язиках так, як і перше, теж кланяється.

***

Скачи, враже, як пан КАЖЕ:

На те він багатий.

***

Зустрів її, і привітав,

І тихо МОВИВ: «Де ти в бога

Загаялась, моя небого?

***

А Петрусь, її єдиная дитина,

Гуляв собі пренеповинний

В саду та арію якусь

МУГИКАВ стиха

***

Шамрай собі хлопець, як того треба. Але воно, здається, сирота і не ПАЩИКУЄ собі на лихо.

***

Чортзна-що ПРОВАДИТЬ!

Нема хисту, то й не бреши.

***

Воно ще й не лазить.

І коли-то воно буде

Гратись і ПРОМОВИТЬ

Слово мамо. Великеє,

Найкращеє слово!

***

В Путивлі граді вранці-рано

Сумує, плаче Ярославна.

— Полечу, РЕЧЕ, зозулею,

Понад Дуна[є]м полечу!

***

А межи ними і землячки

Де-де проглядають.

По-московськи так і ЧЕШУТЬ,

Сміються та лають

Батьків своїх, що змалечку

ЦВЕНЬКАТЬ не навчили

По-німецьки, — а то тепер

І кисни в чорнилах!

***

Не сон-трава

Вночі процвітає,

То дівчина з калиною

Плаче, РОЗМОВЛЯЄ:

***

Та по-молодечи

Будеш богу молитися,

А не по-чернечи

ХАРАМАРКАТЬ.

***

А дівчата,

Мов ті сороки, ЦОКОТАЛИ

Та до криниці учащали

У яр погуляти.

***

Аж гуде,

З усіх усюд народу йде;

Та щось ШЕПОЧУТЬ про отруту

І судових неначе ждуть.

***

Недавно, недавно у нас в Україні

Старий Котляревський отак ЩЕБЕТАВ…

ЗА МАТЕРІАЛАМИ Інститут мовознавства імені O.O.Потебні НАН України