Весняніє,
брунькується затято,
Обори
зимні спрагло прорива!
Лошам
гривастим Боже потерчатко,
Окрилюючись,
звихрює слова!..
Димлять
мости згорілі…Степ гуде…
Минаються
і броди, й перепони.
Рве
кінь шалений шовкові попони.
Рук
не прийма... На поводу не йде…
Уп’ється
зранку зорями – і в лет!
Туман
гуде передчуттям утрат…
Коли
ж гукне прорватися вперед
Іржавцем
древнім висвячений брат?!..
Весна.
Доріг!!! Шаленства марнота.
Сьогоднішнього
дня п’янкий окраєць
Кидає
вкотре в торбу мудрий заєць
Й
солодкі крихти Янголу зміта…
Наприкінці XV століття
українські землі – Волинь, Чернігово-Сіверщина, Поділля, Київщина,
Переяславщина – входять до Великого князівства Литовського. Основна маса
населення в цей час зосереджувалася на обжитих землях Галичини, Поділля,
Волині, Полісся, північної Київщини. Решта території України – Середнє
Подніпров'я, Побужжя, Запорожжя – була майже не заселена. Ватаги так званих
ухідників із прикордонних селищ селились на уходах – в гирлах річок – і там
рибалили, добували мед, полювали. Невдовзі до ухідників почали приєднуватись
селяни-втікачі з Галичини, Волині, Полісся, Західного Поділля. Вже у другій
половині XV – на початку XVI ст. на Наддніпрянщині утворились загони вільних
озброєних людей із різних соціальних прошарків. Біля порогів, як і раніше на
Середньому Придніпров'ї, зіткнулися дві колонізаційні хвилі: панська – в особі
магнатів, переважно старост південно-східного прикордоння Великого князівства
Литовського, та народна, яку представляли запорозькі козаки.
Не меншою була для
українців загроза й з півдня, від кримських татар, які безперервно спустошували
«уходи» та захоплювали в полон козаків. У 1449 р. на території Кримського
півострова утворено незалежне Кримське Ханство на чолі з Хаджі Ґераєм. В 1475
р. кримська правляча династія в особі Менґлі I Ґерая визнала сюзеренітет
османського султана. У XV–XVII ст. південь України був охоплений полум'ям
безперервної боротьби з татаро-турецькими загарбниками. Не маючи надії на
захист степових кордонів державою, український народ організував його
самотужки.
Про складний період
протистояння українців турецько-татарським набігам і сваволі
польсько-литовських магнатів та зародження козацтва розповідається в романі В.
Рутківського «Джури козака Швайки»).
Історико-пригодницький
роман «Джури козака Швайки» – це перша книга з історичної трилогії
В. Г. Рутківського для дітей. Видана вона видавництвом
«А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» у 2007 році, тоді ж була визнана найкращою книжкою для
дітей та юнацтва. Та найвищою оцінкою повісті видається зізнання Івана
Малковича, що його син назвав «Джур...» «найкращою книжкою, яку видав батько».
«Джури…» поєднують максимально достовірний опис реалій часу та
художній вимисел, зосереджуючись, насамперед, не на ознайомленні читачів зі
звичаями та подіями певної історичної епохи, а на творенні характерів, становлення
яких у непростих умовах порубіжжя розкриває перед дітьми захоплюючий світ
козацької романтики. Вдаючись подекуди до фантастичних моментів (як-от,
незвичайні здібності Санька, приручені дідом Кудьмою вовки), письменник
розкриває вічне прагнення українців до волі, яке змушувало їх виступати проти
утисків польської шляхти і підіймати шаблю на татарську орду навіть тоді, коли
за спиною не було майже нікого.
Події твору відбуваються на Наддніпрянщині та у степах України в
1487-1488 роках. Та сюжетним стрижнем твору виступає не видатна історична
особа, а герої, створені уявою письменника (Пилип Швайка, Санько й Грицик), які
опиняються в центрі важливих історичних подій періоду боротьби українських
козаків проти татарської орди.
Головні герої твору – друзі-підлітки Санько та Грицик, які долею
випадку вимушені шукати щастя поза рідним селом. Ставши на свій шлях, хлопці
вже не мають вибору, бо кожний крок веде все далі й далі від узвичаєного
мирного життя до сповненого тривог і дорослої відповідальності козакування.
Старшим другом та прикладом для хлопців є воронівський сирота,
козацький вивідник Пилип Швайка, чиє ім’я винесене в заголовок твору, тим самим
вказуючи, що саме він є зразком, витвореним письменником для наслідування і
юними читачами. Швайка – людина-легенда, вовкулака-перевертень зі стома лицями,
боєць і шпигун й, водночас, щира, відкрита та добра душа. Він має вірного друга
– коня Вітрика, який розуміє людську мову й самостійно виконує доручення
господаря. А ще він має вовка-побратима Барвінка, що не раз рятував козакові
життя. Та й сам Пилип – людина неабияка: знає всі козацькі хитрощі, уміє бути
«своїм» і серед татар, і серед поляків, знається на травах і зброї. Та головне
в ньому – самовіддана любов до своєї землі і щира відданість людям, які на ній
живуть.
Серед позитивних персонажів твору є й улюблені письменником типи
дідів-мудрагелів – Кібчика та волхва Кудьми, образи молочного брата Швайки –
татарина Рашита, юного богатиря Демка та відважних козаків – Вирвизуба,
Перепічки та багатьох інших.
Як і в попередніх творах письменника, власне негативних персонажів
у романі небагато, насамперед це пан Кобилянський, його слуга Тишкевич, а також
татари – страшні, умілі й підступні воїни, достойні вороги і водночас – сусіди
«урусів», які так само мріють про благополучне заможне мирне життя, люблять
лицарські поєдинки та лови, уміють щиро товаришувати й любити.
Роман В.Рутківського «Джури козака Швайки» настільки сподобався читачам, що автор написав ще дві книги про джур – «Джури-характерники» та «Джури і підводний човен». А 9 лютого 2012 року трилогія «Джури» була удостоєна найвищої нагороди України – Національної премії імені Тараса Шевченка).
·
Роман В.Рутківського «Джури козака Швайки» складається з трьох
частин:
- Частина 1. Втеча з рідного дому
- Частина 2. На козацьких
островах
- Частина
3. Джури вирушають у дорогу
На уроках ми ознайомимося із другою частиною твору – «На козацьких
островах».
Прочитайте твір, на наступному уроці говоритимемо про проблеми, порушені у творі, та героїв.
Немає коментарів:
Дописати коментар