Народився Володимир Кирилович Винниченко 14 (26) липня 1880 року в Єлисаветграді, Херсонської губернії в селянській родині. Помер 6 березня 1951 року.
Як свідчать рідні та близькі, Володимир Винниченко в дитинстві дуже нагадував свого ж таки літературного героя – Федька-халамидника з однойменного оповідання. Він змалку звик чинити наперекір загальноприйнятому, домагатися свого всупереч усіляким обставинам.
„ Наче біс який сидів у хлопцеві! Спокій був його ворогом…”. – ця авторська характеристика Федька-халамидника цілком стосується й самого автора.
У спогадах матері письменника є чимало деталей, які повторюють історію Федька-халамидника. „ Сусідських дітей тримав трохи… в терорі, бо був дуже сильний для свого віку й волевий, упертий… Надзвичайно любив волю, повітря, рух. Був гордим, незалежним у вчинках і рішеннях правдолюбцем.
У Єлисаветградській гімназії, де В. Винниченко продовжив навчання після закінчення сільської школи, він кинув виклик „ сильним світу цього ”. Національний одяг, українська мова, незалежна поведінка, екстравагантні вчинки стали причиною того, що з першого за знанням учня він перетворюється на „ жахливу дитину ”. Усе це, помножене ще й на індивідуальну вдачу майбутнього письменника, стало причиною ненависті його до будь-яких форм приниження й гноблення. Через конфлікт з адміністрацією Володимир залишає гімназію, а згодом екстерном складає іспити в Златопільській гімназії, причому про знання екзаменованого та його манеру триматися переповідали легенди.
Опублікувавши перше оповідання „ Краса і сила ”, яке принесло авторові справжню славу, В. Винниченко отримав визнання в письменницьких колах. У творчості Винниченка особливе місце посідають оповідання для дітей. „ Кумедія з Костем ”, „ Бабусин подарунок ”, „ Федько-халамидник ” – ці та інші твори, попри весь трагізм зображеного, правдиво відтворюють картини життя, близькі та зрозумілі сучасному юному читачеві.
В оповіданнях Винниченка душевне очищення часто відбувається через трагедію. Очищення ж передбачає спів страждання, готовність прийняти чужий біль як власний. І, звичайно, розуміння іншого, навіть якщо цей інший – зовсім не такий, як усі.
Федько-халамидник те ж не такий, як усі. Він заводій, дитячий «отаман». Федько любить влаштовувати ризиковані розваги, дражнити сусідських хлопців. Скільки в ньому відваги, життєвого азарту, винахідливості та тієї надійності,яка, власне, й робить його ватажком.
В оповіданні „ Федько-халамидник ”, де герой нагадує самого автора, важлива не тільки напруга подієвої інтриги, а й психологічний сюжет. Кульмінацією є сцена, у якій після пригоди на річці, коли Федько врятував від загибелі хлопчика Толю, батьки карають ні в чому не винного халамидника. Слабкодухий боягузливий Толя хоче перекласти свою провину на Федька – і той ще раз рятує його. Ось як автор малює сцену, в якій один виявляє слабкість духу, а другий великодушність.
Винниченко любив показувати своїх персонажів у ризикованих ситуаціях, доводячи кульмінацію до тієї точки, коли починається балансування між життям і смертю.
Сьогодні розпочинаємо знайомство із оповіданням Володимира Винниченка "Федько-халамидник"
Пригадаємо та запишемо у зошит визначення, що таке оповідання:
Дайте відповіді на питання тесту про автора оповідання "Федько-халамидник" (перейдіть за посиланням)
Прочитайте оповідання Володимира Винниченка "Федько-халамидник"
Немає коментарів:
Дописати коментар